АНАЛІЗ ПОШИРЕНОСТІ ПЕРИМУКОЗИТІВ, ПЕРИІМПЛАТИТІВ ТА ВИПАДКІВ НЕЗАПАЛЬНОЇ ПАТОЛОГІЧНОЇ РЕЗОРБЦІЇ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ У ПАЦІЄНТІВ ПІСЛЯ ВСТАНОВЛЕННЯ ДЕНТАЛЬНИХ ІМПЛАНТАТІВ

Анотація

Вступ. Сучасні погляди на механізм виникнення периімплантитної патології передбачають вплив низки асоційованих факторів ризику, ізольована, комбінована або ж сукупна дія яких компрометує прогноз не тільки функціонування встановленої інтраосальної опори, а й результату протетичної реабілітації пацієнта в цілому. Мета – проаналізувати у пацієнтів після встановлення дентальних імплантатів поширеність перимукозитів, периімплатитів та випадків незапальної патологічної резорбції кісткової тканини.Матеріали та методи. Для досліджування відібрано 493 пацієнти ТОВ «Університетська стоматологічна поліклініка», м.Ужгород, з яких 211 (42,80%) чоловіки та 282 (57,20%) жінки. Оцінювали стан внутрішньокісткових опор встановлення дентальних імплантатів проводили з використанням клінічних та променевих методів. Статистичне опрацювання результатів проводили з визначенням коефіцієнтів лінійної кореляції Пірсона (r) та рангової кореляції Спірмена (R); t-критерію та методів регресійного аналізу. Результати. В області обмеженої кількості дентальних імплантатів відмічена наявність нерівномірних змін рівня оточуючого кісткового гребня з візуальними ознаками патологічної втрати кісткової тканини, що підтверджено результатами конусно-променевої томографії з ознаками надмірної втрати кісткової тканини в області окремих інтраосальних опор, характерними для перимукозиту та периімплантиту, проте кількість таких була найнижчою у порівнянні із кількістю випадків двох вищезгаданих патологій. Імплантати, що використовувалися в якості опор повних знімних протезів характеризувалися найвищим рівнем поширеності периімплантиту та перимукозиту, найвища кількість таких була зареєстрована в області імплантатів опор-мостовидних конструкцій, що обґрунтована фактично більшою кількістю таких у структурі розподілу інтраосальних та супраосальних елементів. Тривалість функціонування демонструвала статистично значимий вищий рівень даних патологій був зареєстрований в області опор з терміном функціонування більше 5 років. Порівняно вища кількість випадків периімплантиту та перимукозиту була зареєстрована у вікових підгрупах 40-49, 50-59 та 60-69 років, що може бути обґрунтовано тим, що у для реабілітації пацієнтів даних вікових категоріях застосовували знімні конструкцій з опорою на дентальні імплантати та мостовидні протези з опорою на дентальні імплантати великої протяжності, котрі в свою чергу асоційовані із вищим ризиком розвитку патологічних змін в периімплантатній області.Висновки. В ході проведеного аналізу встановлено, що патологія перимукозиту характеризується вищим рівнем поширеності в порівнянні із патологіями периімплантиту та патологічної резорбції кісткової тканини, не пов’язаної із супровідними запальними змінами. Встановлено наявність прямої залежності між поширеністб периімплантитів та перимукозитів, віком пацієнтів та тривалістю функціонування конструкцій.